Світлана, Миколаївська обл., 29.05.22

Добрий день, шановний пане Андрію !

Надзвичайно вдячна Вам і усій команді Centropa за турботу і підтримку. Ваші листи і повідомлення, в тому числі про заходи, які проводяться, дозволяють триматися у руслі професійного життя хоча б у думках і мріях.

Щиро дякую за фінансову допомогу. Закупила ліків (заспокійливих - 'із запасом') та деяких продуктів.

Я перебуваю за 30 кілометрів від […] і нікуди не виїжджала увесь цей час. Ситуація досить тривожна, але більш оптимістична, ніж у березні - квітні. У самому […] я була востаннє 23 лютого. А до війни бувала за день іноді по два рази - по роботі чи у особистих справах. Нам їхати до центру […] (там, де ракетою зруйнована будівля облдержадміністрації) за умов нормального автотрафіка хвилин 25 - 30.

Коли заїжджаємо у […] з північного боку, одразу справа знаходиться розташування 36-ї бригади МП, тої, яка обороняла [...] Трохи далі - 79-ї ОДШБ. Про їхні казарми нічого писати не буду, Ви із ЗМІ самі усе знаєте. Вибухи від ракетних ударів по цих військових частинах нам було чути, ніби стався землетрус. Також здригалися і люди, і будинки від вибухів у порту, бо вони були досить потужними. 6 травня було два ракетних удари по залізничному мосту через […] біля […], це десь за 6 - 7 км від мого дому. Казали, що ПВО збила кілька ракет на підльоті, одна влучила в міст, але він і так ще у перші дні війни був підірваний інженерами ЗСУ.

Біля нашого села були обстріли з градів та мінометів, але, дякувати Богу, це було ще у березні і у саме село нічого не прилетіло. У сусідньому селі, […], 'дістали' по житлових будинках, трохи по дитсадку і школі. У селі більше тижня не було світла, люди сиділи у погребах днів по 4 - 6, ховалися від обстрілів. Хто мав можливість (транспорт, кошти та пальне) понад […], степовими дорогами виїжджали до нас, у […] і їхали далі, щоб через […], […] потрапити на Західну Україну чи у Європу. Моя подруга, директорка […] школи, майже два місяці перебувала у Литві. Вороги обстрілювали трасу […] зі стрілецької зброї з лісосмуг , з боку степу просувалися до […]. Трасу повністю під контроль не взяли, але намагалися. Прострелили машину, у якій молодий чоловік їхав додому з […] у […]. Поранений водій стікав кров’ю, йому кулями перебило ноги. Знайомі, до яких зміг дозвонитися, згодом забрали постраждалого до […], лікарі прооперували, але чоловік помер. Господар приватної продуктової крамнички з нашого села поїхав у […] по продукти, його грузовий бус отримав кілька куль. Такі випадки траплялися майже щодня тут у нас на початку березня. Добре, що про всі я і не знаю. Тривалий час по продукти ніхто не їздив, крамниці спорожніли і зачинилися. Люди обходилися домашніми запасами. Зрозуміло, що не у всіх вони були. Ворогів наші військові згодом відбили, відігнали від траси і далі, у степи, на межу із Херсонщиною.

Як я почуваюся і де перебуваю ? Дякувати Богу, я удома. Маю їжу, воду і ліки. У нас постійно було світло і тепло. Увесь цей час біля мене мої рідні - чоловік і брат. Ми маємо можливість підтримувати зв'язок із сином. Трохи спілкуюся з учнями через Інтернет. Щодо настрою: якось намагаюся триматися і свої переживання переборювати. Звісно, це не завжди добре виходить. Коли тривали цілодобові артилерійські обстріли […], а наша артилерія давала відповідь, у нас було постійно усе це чутно. Страшно те, що тобі незрозуміло: це по нас? чи від нас? чи наближаються до нас ? Вечорами, щоб я могла якось заспокоїтися і заснути, чоловік вмикав мені досить гучно балади «Scorpions» і ми разом підспівували Клаусу Майне, як могли. Одна з найпрекрасніших пісень - «Wind of change» - заглушувала мені звуки пострілів і вибухів... Пісня, створена у часи, коли усі у Європі були сповнені надій на великі зміни. Зміни, які сталися, але, нажаль, не з усіма…

Чому ми нікуди не поїхали подалі від війни хоча б на деякий час ? Мама мого чоловіка, досить немолода жінка, проживає з його сестрою у нашому селі, хворіє і майже не ходить уже багато років. Ми не можемо їх лишити тут і десь поїхати. Чоловік має роботу: працює на насосній станції, на березі річки (ще ближче до того мосту…). А коли усі десь поїдуть, хто ж в Україні лишиться ? Тут ми народилися, тут зведені наші будинки, ростуть наші квіти, дерева і виноград… Тут могили наших батьків… Ті воїни, які служать у ЗСУ, повинні знати: удома все добре і їх щиро чекають рідні. Їм є що і кого захищати. Інакше, навіщо вони там ?!

Розумію, що є багато українців, яким набагато важче, ніж мені, у ці дні війни. Намагаюсь комусь допомогти – чи добрим словом, чи маленькою справою.

Гостро відчувається зараз: якими щасливими ми були раніше, до війни ! Навчали дітей, шукали підходи до них і якісь нові методи… Війна з Ковідом була важкою, але не такою руйнівною і жорстокою.

Я дуже мріяла побувати у Берліні, на міжнародній зустрічі педагогів, яких збирає Centropa. Але не стала навіть реєструватися на відбір. У ті дні, поки ще був час, щоб заповнити анкету, у нас тут все було так невизначено і … Було незрозуміло, чи зможу я виїхати звідси, щоб потрапити до Берліна…І чи зможу безпечно повернутися назад, додому і до чоловіка…

Буду рада і вдячна, якщо деякі матеріали Берлінської літньої школи будуть розміщені і доступні для усіх зацікавлених педагогів світу ( на сторінці Centropa у Facebook або на сайті).

Бажаю учасникам заходу приємного і корисного спілкування, команді організаторів – успішного втілення задумів і планів !!!

Учителі з УКРАЇНСЬКОЇ Миколаївщини щиро підтримують ваші ідеї і справи та вдячні вам за підтримку, яку ви надаєте українським освітянам у важкі часи !

Спілкування і співпраця учителів із різних країн надзвичайно важливі у цей час. Тема Голокосту потребує обговорення і опрацювання. Уроки Другої світової війни виявляються абсолютно незасвоєними, якщо у наші дні, у XXI столітті, у центрі Європи кояться воєнні злочини і розпалюється міжнаціональна ворожнеча…

Буду сподіватися, що наступного року матиму можливість приєднатися до семінару чи Літньої школи Centropa. Приїхати у Чернівці завадила пандемія Ковід – 19, приїхати у Берлін – війна в Україні.

З повагою до Вас, пане Андрію, та усієї команди Centropa Світлана [...].

P. S. Пане Андрію, щось було з Інтернетом, то не змогла одразу дописати до кінця і відправити Вам листа-відповідь. Тепер ніби все працює, тож відправляю знову.

Дякую за турботу. Сподіваюся, що і у Вас та Ваших рідних все добре.

С.[...].

English translation:

Good afternoon, dear Mr. Andrii!

I am incredibly thankful to you and all of the Centropa team for the care and support. Your letters and messages, including the ones about the events, allow me to stay in some sort of professional life at least in thoughts and dreams.

Thank you very much for your financial support. I bought medications (tranquilizers – stocked up on them for later) and some food.

I am 30 kilometers from […] I did not go anywhere all this time. The situation is disturbing, but more optimistic than it was in March and April. It was on the 23rd of February that I was in […] for the last time. And before the war, I would go there sometimes two times a day for work or for some personal matters. It normally takes us 25-30 minutes to get to the center of […] (exactly where the regional administration building stands destroyed by a missile).

When we entered […] from the North side, that is where the 36th brigade of the naval infantry, which was defending […]. A little bit behind school #79. I will not write anything about their barracks. You know it all from the media. We could hear all the explosions from those missile bombings, it felt like an earthquake. The people and the building were shaking from the explosions in the seaport as those were quite powerful. On the 6th of May, there were two missile strikes at the railway bridge over […] near the […] around 6-7 kilometers from my home. They were saying that it was the anti-aircraft system which shot multiple missiles, one of them hit the bridge, but it was already destroyed by the Ukrainian Armed Forces engineers.

There were BM-21 Grad and mortar strikes but thank God it was only in March and nothing hit the village itself. In the neighboring village […], they hit residential buildings and at the kindergarten and the school. There was no electricity in the village for over a week, people were sitting in the cellars for 4-6 days, they were hiding from the bombings. Whoever above […] had such an opportunity (transportation, money and gas), were taking the steppe trails to get to us, to […] and then they would continue on their way to […], so they could get to the Western part of Ukraine or to Europe. My friend, the director of school number […], was in Lithuania for two months. The enemies were firing at the highway […] from the riffles from the forest areas, from the side of the steppe areas they were moving towards […]. They did not fully capture the highway, although they tried. They shot a car with a young driver who was on his way home from […] towards […]. The wounded driver was bleeding out, they shot him in his leg. The acquaintance, whom he was able to reach, later took the wounded one to the […], the doctors performed the surgery, but the man died. The owner of a small food store was driving from our village to […] to get food, his truck got multiple bullet shots. Such cases were happening almost every day here at the beginning of March. It is good that I do not know about all of the cases. It was for a long time that no-one was going to pick up any food, the stores were empty and then they shut down. People were living off whatever food they had stored previously. Of course, not everyone had that. Our military eventually pushed the enemy away from the highway and further to the steppes at the border with Kherson region.

How I am feeling and where am I? Thank God, I am at home. I have food, water and medications. It is always light and warm at our place. All this time I have my famil