Євген, Миколаївська область, 27.03.2022

Євген ...

вчитель історії та правознавства

…Миколаївської області (Україна)

Починаючи свою розповідь, хочу зазначити, що війна це є завжди лихо для будь-якої країни, народу, кожної родини, окремої людини. Життя людини це – найвища цінність цивілізованого світу і цю цінність потрібно охороняти, берегти та пропагувати. Не який тиран через свої безглузді ідеї не може розпочинати війну проти мирних людей у пошуках примарних «бандерівців» та проводити безглузді та абсурдні денаціоналізації та денацифікації. Не чим не можна оправдати смерті безневинних дітей та бомбардування, руйнування мирних міст.

Війна Російської федерації проти нашої держави, України розпочалася 24 лютого 2022 року, перші відголоски війни я почув від своєї матері, коли вона мене розбудила о 6 годині ранку та повідомила, що у нашому місті був обстріляний військовий аеродром «…», який знаходитья у Корабельному районі нашого міста. Згодом через інтернет джерела (соціальні мережі) ми дізналися про бомбардування багатьох інших міст нашої держави, спочатку у мене виникло відчуття, що це є не можливо, не правда і лише згодом інформація підтвердилася, у соціальних мережах з’явилися відео хмари диму над аеродромом, згодом у нашій шкільній групі директор гімназії повідомила, що заняття припиняються, дітей відправляють на вимушені канікули. Так почалися у школах канікули, які поки що будуть тривати у нашому місті до 28 березня 2022 року. Говорячи про себе, з початку була певна розгубленість, страх перед війною, адже я її бачив лише на сторінках шкільних підручників, викладаю історію у гімназії. Перше, що ми вирішили зробити з матір’ю запастися їжею, водою, боялися, що вимкнуть світло, будуть ще бомбардування нашого місто.

Коли ми купували їжу у супермаркеті відчувався страх у людей, був він і у мене, але намагався його маскувати, були величезні черги на касах супермаркету, люди буквально змітали все, величезні черги до банкоматів щоб зняти гроші з кредитних карток, весь час намагався тримати телефон при собі щоб отримувати якусь інформацію, намагався читати будь-яку інформацію, яку знаходив у інтернеті, про події, які відбувалися, відразу почали запасатися водою, набирати у порожні пляшки та у інші ємності. Чудово було те, що наша влада не мовчала, надавала всю можливу інформацію, що відбувається у країні, але на мою особисту думку була певна не визначеність.

Перші дні війни були психологічно найтяжчими, Росія швидко наступала на Півдні, особливо це почало відчуватися коли «рашисти» окупували багато міст Херсонської області, Херсон, почали лунати повідомлення про підриви миколаївських мостів та наступ на Миколаїв та військові дії на території нашої області.

Вже увечері 25 лютого в нашому місті висадився російський десант в районі суднобудівного заводу, по всьому місту були чутні автоматні черги та гудіння гелікоптерів, а 26 лютого колона російських військ прорвалася до нашого міста, але мужні захисники відбили напади ворожої російської армії. Місто зазнало перших руйнувань. Слід відмітити, що міська та обласна влада не полишали людей, заспокоювали, комуні кували з людьми через соціальні мережі. І саме в цей період часу з’явилася вже легендарна фраза нашого голови … – «Добрий вечір Ми з України !». Відчувалася певна надія та заспокоєння після виступів … та мера міста….

З мамою намагалися відійти від всього цього потоку інформації, відмежуватися, почали обробляти, прибирати присадибну ділянку, прибирати у нашому дворі, готувати імпровізоване бомбосховище у нашому гаражі на випадок бомбардування. Але все одно телефон завжди був поруч на випадок повітряної тривоги.

Жахлива подія у нашому місті трапилася вранці 7 травня, коли російські окупанти обстріляли житлові квартали міста та передмістя з реактивних систем залпового вогню «Смерч», спілкуючись з колегами, говорили, що почали постійного обстрілювати мікрорайони міста – ….

У місті горіли багатоповерхівки, приватні будинки. І слід відмітити ці обстріли відбуваються періодичного до сьогодення зі сторони тимчасово окупованого Херсону. І кожного дня у нашому рідному місті не менше 3-5 повітряних тривог, люди тримаються та прагнуть єдиного – нашої перемоги.

Люди почали гуртуватися та допомагати один одному та українському війську.. На нашій вулиці знаходиться дитячий садок, з самого початку українсько-російської війни допомагали всією вулицею йому – грузили мішки з піском для наших оборонців міста, розвантажували вантажні машини з їжею для українських солдатів, героїв. Люди відгукнулися та ми разом допомагали воякам на блок постах по місту, відносили сигарети, каву, чай. У нашого народу є така здатність об’єднуватися та спільно діяти в тяжкі моменти своєї історії).

Також ми повинні піклуватися про наших «молодших» друзів, тварин, які навколо нас, вони не розуміють, що таке війни і відчувають величезний стрес від вибухів та стрілянини, підгодовувати тварин про яких забули їхні господарі або виїхали за кордон.

Разом з мамою здавали кров для поранених українських бійців, до речі особисто я вперше став донором, був певний страх перед цією подією, але все пройшло чудово та її здав, відчувалася певна гордість за себе та пам’ять на все життя!)).

Дуже багато змін відбувається з людиною під час війни, особливо коли військові дії відбуваються десь поряд з тобою, це я відчув на собі, починаєш прислухатися до звуків навколо себе, боїшся включити зайвий раз світло та намагаєшся сидіти весь час в темряві, після перших обстрілів міста ми з родиною почали лягати спати у одязі, щоб швидше було вставати під час повітряних тривог та виходити до імпровізованого бомбосховища, завжди поряд мобільний телефон на якому стоїть програма «Повітряна тривога».

Коли не має повітряної тривоги дуже чудово вийти та прогулятися по вулиці, сходити до супермаркету або просто сходити купити хліба до нашого хліб заводу це допомагає трохи зняти тривогу, особливо коли гарна погода навколо, світить сонце. Вже почали копати огород та садити картоплю, цибулю, обрізати виноград і навколо помічаєш, що наші сусіди займаються тим же.

Але знаєте виникає дуже сумні почуття, коли йдеш біля дороги на Одесу (проходить через наш мікрорайон) та бачиш дуже багато машин з написами «Діти», люди їду з міста та стають тимчасовими переселенцями або біженцями і це дійсно є ще одним негативним наслідком війни, люди змушені покидати насижені міста, але життя це є головне!

Кожного ранку у мене з’явилася звичка виходити на нашу вулицю та дивитися чи не має ні яких руйнувань, чи цілі всі будинки, чи не потрібна комусь допомога на моїй вулиці, де пройшло моє дитинство.

Але життя триває, нещодавно повідомили, що місто … отримало велику відзнаку «Міста Героя», 28 березня у нашому місті відновлюється навчання дітей у дистанційному форматі, дуже хочеться вже працювати, спілкуватися з дітьми, побачити всіх їх, та все ж таки головне бажання скоріше закінчення цієї війни.

Знаєте ніколи не забуду першу зустріч з дітьми, коли ми вийшли на навчання (після 28 березня), хоча ця зустріч й відбувалася дистанційно, через Zoom, але відчувалося тепло дітей та бажання спілкуватися та ділитися своїми емоціями та переживаннями, вчитися. Через жахіття війни (небезпеку перебування у місті чи районі, які постійно обстрілюються) дуже багато родин з дітьми виїхали до інших країн з нашого міста або переїхали до спокійніших частин України, хоча це є досить умовно також. Багато будинків пошкоджено чи зруйновано, де вони жили. Діти ділилися своїми історіями, як вони пережили початок війни, часто говорили, що вимушені були ховатися від обстрілів по сховищах, пересуватися з місця на місце.

На мою думку, це є дуже актуально, що діти діляться своїми розповідями, не потрібно це все тримати у собі в такі складні часи. Їм потрібне спілкування, так ми разом з учнями проводили такі кола спілкування під час зустрічей. Крім цього діти намагалися бути сильними, говорили, що не боялися вибухів, не було страшно, особливо про це говорили хлопці але стрес вони отримали дуже сильний…..

Часто наша робота переривалася повітряними тривогами (артилерійськими обстрілами), на превеликий жаль обстріли нашого [...] тривають до сьогодення, дуже багато зруйновано житлових будинків чудового міста, руйнуються інфраструктурні об’єкти, гинуть мирні люди, дорослі та діти. В цій ситуації головне, щоб не з’явилася втома та зневіра у нашу перемогу, потрібна підтримка дітей, а важко не лише тим хто перебуває у [...], але й тим хто змушені були виїхати, це відчувається коли спілкуєшся зі знайомими та друзями за кордоном, люди сумують за своїм [...] та своєю Україною.

Джерело https://svidok.info/ru/news/65502?fbclid=IwAR2YbXq6cFnmD_PqcKsMbGeleg9_4sAfW50uS6mzOUSufifmw_SM8sbvAWc

Коли їдеш у місто відчувається, що воно напівпорожнє та прифронтове, пусті вулиці, дуже багато закритих розважальних закладів, хоча зараз й літо, та люди повинні відпочивати та гуляти по сонячному [...], відчувається страх та бажання швидко рухатися й особливо коли бачиш побиті вікна від обстрілів та зруйноване людське майно. На жаль, у [...] проблеми з водопостачаннями, російські війська з тимчасово окупованої Херсонської області перебили водопровід з питною водою з Дніпра, та містяни змушені стояти у великих чергах за питною водою, хоча місцева влада й налагодила постачання технічної води мешканцям міста.

Але все одно головне підтримка один одного, ніколи не потрібно здаватися та вірити у нашу перемогу. Люди повинні об’єднатися навколо ідеї свободи та вільної України. Стояти до перемоги та звільнення всієї України.

Джерело: https://svidok.info/en/news/62956

Ми обов’язково переможемо адже ми боремося та захищаємо свою землю, Батьківщину, хочеться вже прогулятися спокійними та сонячними вулиця мого рідного … і я вірю що це незабаром дійсно відбудеться…….

СЛАВА УКРАЇНІ!!

МИ ПЕРЕМОЖЕМО……