Мене звати Аня, мені десять років, і я живу в Сумах. Усе почалося раптово, одного ранку, коли ми прокинулися від гучних вибухів. Мама одразу схопила мене і сказала ховатися у підвал. Я не розуміла, що відбувається, але дуже злякалася.
У підвалі було темно і сиро, ми сиділи там з сусідами. Мама намагалася мене заспокоїти, але сама була дуже нервовою. Тато вийшов на вулицю, щоб дізнатися, що трапилося. Я чула, як він говорив з іншими чоловіками про війну.
Мені було важко повірити, що в нашому місті тепер йде війна. Ще вчора ми з подружками гралися у дворі, а сьогодні все змінилося. Всі люди стали серйозними і наляканими. Вулиці спорожніли, магазини закрилися, і всюди було чутно вибухи.
Ми провели кілька днів у підвалі. Їжа закінчувалася, і мама виходила шукати продукти. Я дуже хвилювалася за неї, але вона завжди поверталася. Одного разу вона принесла мені ляльку, щоб я не так боялася.
Вночі я не могла спати через страх і постійні вибухи. Я бачила, як мій старший брат плакав, хоча він завжди був таким сміливим. Мені теж хотілося плакати, але я намагалася бути сильною для мами.
Одного дня ми почули, що в місті з'явилися солдати. Вони прийшли допомогти нам і захищати наше місто. Я відчула надію, що все скоро закінчиться. Але мама казала, що ще довго доведеться чекати миру.
Ми почали виходити з підвалу вдень, коли було тихо. Мама дозволила мені гуляти біля будинку, але тільки під наглядом. Я зустріла своїх друзів, і ми разом гралися, хоч і дуже обережно.
Через кілька тижнів ми дізналися, що багато людей залишило наше місто. Я не хотіла їхати, бо це мій дім, але мама сказала, що ми мусимо поїхати, щоб бути у безпеці. Ми зібрали речі і виїхали до родичів в інше місто.
Мені дуже сумно покидати Суми. Тут залишилися мої друзі, школа, наш дім. Але я сподіваюся, що ми повернемося, коли війна закінчиться. Мама обіцяє, що ми обов'язково повернемося і все буде як раніше.
Тепер я живу з бабусею і дідусем. Вони дуже добрі і намагаються зробити все, щоб я почувалася щасливою. Але я все одно сумую за домом і мрію про той день, коли ми знову будемо разом у Сумах.
Мама каже, що я повинна бути сильною і вірити у краще. Я намагаюся слухати її і не втрачати надії. Війна навчила мене цінувати мир і спокій, і я мрію про той день, коли всі діти знову зможуть гратися без страху.
