Привіт..я Маринка зараз мені 10,та я хочу розповісти про початок війни.Я прокинулася від дивних звуків за вікном. Спочатку мені здалося, що це звичайний ранок, але гучні вибухи та сирени швидко привели мене до тями. Я злякано підскочила з ліжка і побігла до батьківської спальні. Мама вже стояла біля вікна, її обличчя було бліде, а очі налякані.
"Мамо, що відбувається?" — запитала я, відчуваючи, як серце б'ється все швидше. Вона обійняла мене і сказала, що ми повинні швидко зібрати речі та їхати. Я побачила, як тато поспіхом збирає документи та найнеобхідніші речі. Його обличчя було серйозним, а рухи різкими.
Ми вийшли на вулицю, і я побачила, як наші сусіди теж поспішали до своїх машин. Всі кудись їхали, і в повітрі відчувалася паніка. Ми сіли в нашу стареньку машину і поїхали до бабусі в село. По дорозі я побачила солдатів та техніку, яку раніше бачила тільки в новинах. Це було страшно і незвично.
Мені було дуже сумно залишати наш дім, мою кімнату, іграшки та школу. Я згадувала, як ми з друзями грали на подвір'ї, і не могла стримати сліз. Мама весь час заспокоювала мене, кажучи, що все буде добре і що війна скоро закінчиться. Вона обіцяла, що ми повернемося додому, і я знову зможу зустрітися зі своїми друзями.
Приїхавши до бабусі, я відчула трохи спокою, але всередині залишався страх і невідомість. Кожного дня я слухала новини і сподівалася на те, що скоро все повернеться до норми. Війна змінила все в один момент, але я вірю, що ми зможемо подолати ці труднощі і знову жити в мирі.
