Катерина, Одеська обл.17.05.22

Спогади про 24 лютого, і трошки про життя
[...] Катерина, 21 рік, [...], студентка [...]
Вітаю, ми - сім'я з [...]: мама Надія, вчителька історії, син Матвій, першокласник, і я, донька, Катерина. Маємо стареньку собачку Кнопу.
24 лютого 2022 року ми, як і всі, збиралися вчитися і працювати, бо нарешті закінчився карантин. Але о 5:00 життя перекинулось на ліжку, будильник стоїть на 6:00, тому сон вже був поверхневим. Від звуків вибухів (живемо у центрі міста) ми з мамою зіскочили з ліжок, гарячково перевіряючи соцмережі в телефонах (як добре, що в світі з'явилися ці пристрої), брат ще в силу віку спав міцним сном.
Зрозумівши, що всі погрози, розмови про напад стали дійсністю, все пішли варити каву та дзвонити моїй бабусі (маминій мамі) та дідусю. Мама вже отримала повідомлення від адміністрації школи про режим роботи та спілкувалась також з іншими колежанками. Потім вже опанувавши дійсність, мама побігла до школи, щоб забрати рюкзак малого, бо мала ще встигнути швидко перформатуватися в онлайн (дякую карантину за цю навичку). В мене не було в цей день пар, тому я намагалась підтримувати ауру без паніки. Ввечері ми вирішили спати, поки є можливість, бо було тихо. За день також встигли підписатись на низку інформаційних каналів, встановити певні корисні додатки для екстреного зв’язку.
Наступного дня, 25 лютого, мама отримала зарплату. Уроків в неї в той день за розкладом не було. В мене мав бути залік, але ми попросили перенести. Після братових уроків склали список та пішли в магазин докупити запасів, багато чого не було вже на полицях.
Вирішили ризикнути, бо було тихо, та ми з малим прогулялись на [...], щоб перевірити чи працює кав’ярня, в якій я донедавна працювала. [...] вразила, і стало лячно, бо тільки ще 23 лютого вона була повна людей, а тут порожньо, все закрито…
Після обіду, коли ми вже повернулись додому, після довгих сімейних обговорень вирішили все ж нікуди не їхати з [...], а спробувати переїхати до іншого помешкання, в якому до 24 лютого жили квартиранти, тим більше що цей дім знаходиться в тому районі, що пережив 2 війни без особливих руйнувань. Там пройшло 2 тижні канікул, що були оголошені в школах та вишах. 13 березня через відновлення навчання вирішили повернутись до себе, бо якісніший зв'язок і техніка. До того будинку згодом повернувся один з наших квартирантів, коли в [...] потихеньку почали відновлювати роботу різні підприємства та бізнеси.
За весь цей час, особливо проти ночі, ми з мамою обговорювали і новини, і свої емоції, то для мене ці розмови були і залишаються дуже помічними, бо мама може пояснити мені історичні закономірності тих чи інших явищ. Намагались і намагаємось тримати себе врівноважено, хоча це нелегко заради брата.
Те навчання, що почалось, дуже сильно відволікає від всього цього хаосу. Світлими моментами стало святкування маминого і братового днів народження наприкінці березня. Хоч все було скромно, але душевно, у сімейному колі.
……Сьогодні 18 квітня, на момент написання листа ми вчимося онлайн, мріємо про Перемогу та віримо у ЗСУ!