“Це мій кіт, Філя, або як його назвав тато — Філімон, бо він дуже поважна особистість та член нашої родини
Цей допис — це крик моєї душі, бо по-іншому зараз не можна висказатися — треба бути сильним! Сильним для себе та оточуючих, для майбутньої нашої країни та української нації
Філя мій кіт. Моя душа. Мій брат. Я пишу та плачу! Цей текст написаний сльозами..(бачите, Путін видумав, що Україна загроза для "русского мира". Сидіть тепер і дивіться свої новини та не переймайтеся - російський мир буде тільки ВАШ, на вашій території, а головне ізольований від нормальних людей!!)
24.02 о 6:30 я прокинулася від дзвінка моєї подруги та її слів: «Катю, прокидайся, в Україні стріляють, війна»
Далі все як в тумані: біжу до батьків, кажу прокидайтеся, ми сідаємо та обдумуємо ситуацію, хапаємо документи, ще не віримо що це правда тому беремо мінімум речей, 0 їжі, мінімум цінних та потрібних матеріалів для виживання.
Вже через 15 хвилин взуваємося, я обираю взуття: тепле чи зручне? Тут вперше взимку я вдягаю кросівки та ми виходимо.
А цю сцену я пам’ятаю чітко, туман незрозумілості тут вмить пройшов: я повертаюся та бачу очі Філімона, який сидить на своєму шкафчику та як завжди тихо проводжає мене та батьків на навчання чи роботу.
Ми розвертаємося та виходимо, так як знаємо що повернемося за ним, потрібно тільки перевести всі речі в інше місто 10км від нас зараз та зрозуміти що відбувається, розвідати ситуацію, думки: «ми ж в центрі, на нас сьогодні точно не нападуть»
І ми пішли, це вчинок який ми досі не можемо собі пробачити. Ми відразу не забрали його!
Чи поверталися ми в той день до дому? Так! Завізши першу партію речей та оговтавшись від слів «Війна почалася, летять бомби» ми поїхали додому за Філею та іншими речами. І на горизонті за 2 км до нашого будинку ми зупиняємо різко машину та чуємо постріли, пригинаємося, кричимо, через секунди розплющуємо очі, підіймаємо голови іііі — бачимо 3 гелікоптери, які обстрілюють наше містечко та аеропорт…
Ми досі не знаємо, що з нашим будинком, що з нашим членом родини, нашим Філею, нашою душею…інше нас не хвилює, ми змирилися з новою реальністю, але не змирилися із втратами!!
Ми лише бачимо новини, що за наш дім ведуться бої і він постійно під ударом.
Але я знаю, що мій Філя у разі будь-якої небезпеки (навіть коли я вмикаю фен) біжить у своє бомбосховище, під ванну, тому знаю, що з ним все в порядку!
Можливо, я не заслуговую на домашніх тварин, та мені здається, що мені не потрібно довіряти живі душі… Філя, ми тебе заберемо як тільки зможемо!!”
