Михайло (студент Лариси), Запорізька обл., 17.06.22 р.

Вранці 24 лютого я прокинувся від вибуху о 5 годині ранку. Знаючи що біля нашого селища є декілька великих гранітних кар'єрів мене це не сильно налякало, бо такі вибухи я чув все свідоме життя. Через 2 години нічого не підозрюючи я пішов готувати сніданок і збиратись на роботу.
Приготувавши сендвічі і заваривши каву я за звичкою увімкнув телевізор, щоб подивитись ранковий випуск новини і після побаченого завмер. Вид ракетних обстрілів Києва, Харкова інших міст увігнав мене в ступор. Я одразу побіг будити ще сплячих батьків з криком "війна почалась"
Після під звуки стрільбища пішов на роботу. На роботі теж у всіх був ступор, ніхто до кінця не розумів що відбувається, над головою літали військові гелікоптери, в новинах страшні кадри пересування ворожої техніки, з усіх боків щось відбувалось. Ми не знали як нам працювати і що робити, бо залежали від логістичних ланцюгів постачання, врешті нас в обід всіх відпустили додому.
А на наступний день нас всіх 70 працівників контейнерного термінала розпустили на невідомий термін видавши всім зарплатню. Мені було дуже прикро уходити з роботи і особливо з колективу який мені дуже подобався, всі мої подальші плани на життя стали дуже туманними і не надто важливими.
Усвідомлення того що відбувається в мене тривало близько 2х тижнів, в середині березня тільки почав адекватно сприймати війну як реальність, а не як якийсь жахливий сон. А далі були кадри з Маріуполя, Бучі, Ірпеня на фоні яких я зрозумів що всі мої проблеми це не проблеми взагалі, я повністю переглянув свої цінності і навчився радіти звичайними речами по типу вечірньої прогулянки з друзями чи просто красивого зоряного, тихого неба. Так місцями було страшно, коли чув звук ракети і чекав коли вона рване, ці 5 секунд між усвідомленням що зараз буде вибух і очікуванням його, це були найдовші 5 секунд в моєму житті, затамувавши подих ти благаєш всесвіт, долю, всіх існуючих богів, щоб не по твоїй хаті прилетіло, і вже видихаєш після вибуху, озирнувшись і переконавшись що все на місці, будинок цілий.
На щастя в [...] за всю війну було всього декілька "прильотів", місто не зазнало суттєвих руйнувань, але навіть цього і особливо кадрів з інших регіонів де ситуація була і є просто жахливою, мені вистачило, щоб повністю переусвідомити своє життя та цінності, цього вистачило, щоб змінитись назавжди.