Олексій, Одеська область, 07.03.2022

Доброго дня! Щиро буду вдячний за допомогу

Стосовно нотування. Як раз сьогодні почав вести щоденник:

07.03

14:35

Я живу в Одесі, а тут ми наче ще не відчули справжніх бойових дій, та це не означає, що ми спокійно живемо - ні, це не так. Одеса з самого початку живе в паніці, бо всі знають, що ще з 2014 вона входить до прямих планів Росії, довгий час була проросійською і ми її мало не втратили в тому ж 2014. В мене навіть десь є відео з 10 квітня 2014, де я дивлюся на колони привезених людей, що йдуть до Кулікова поля та кажу 'Ми втратили Одесу...'. На щастя, цього не сталося тоді. А сталася трагедія 2 травня.

Але пишу я не про 2014 рік. А про 2022. Багато українських міст у руїнах, прямо як в якомусь жахливому плстаплкаліптичному кінофільмі, с інша частина - з 'голками' та в піску (в Одесі значна частина міста в протитанкових їжаках та вогньових точках з мішків піску), як такий собі морський жолудь.

Виглядає моторошно, особливо коли дивишся фото Другої Світової війни, в деяких місцях укріплення ідентичні).

Щодо мене, то я сиджу вдома один, жінку та сина відправив в евакуацію до Норвегії.

Останні два дні не має навіть сил на волонтерство, хоча цим тимчасово. Завтра візьму себе в руки і поїду розводити їжу, речі. Це все, що я наразі можу. Хотів в ТРО, але з моєю спиною наврядче буду корисним, хоча сказала, що контакти записали.

Розриваюсь від новин з інших міст (особливо Миколаєва, бо дуже близько). Відчуття в незвично широкому для мене спетрі: від 'взяти зброю та наваляти' до жаху. Ось в такій дихотомії й живем.

Сьогодні були вже дві повітряні тривоги. Короткі досить, лише уроки дітям наші перервали, довелося заново підключатися. Вирішив для себе, щоб не нагнітати паніку, - не ходити до сховища (тут ще й тість, артилеріст, почав доводити, що при ракетному обстрілі безпечніше подалі від будівель) , доки перший снаряд не вилучить десь, до цього ж мимо все майже було (так, знаю, що то дурна думка, але не можу інакше). А може боюся засудливих поглядів, що я не на передовій та ховаюсь тут. Не знаю.

18:00

Булаще одна тривога, найдовша за весь період війни повітряна тривога. А я не пішов до бомбосховтща. По-перше, проспав (чутно було погано), коли прокинувся, подумав, що вже пізно йти (дурна думка, знаю) та став чекати. І так чекав майже 2 години (!).

Виявилось, що з моря летіли ракети на Київщину. Спіймав себе на жахливій думці 'Добре, що мимо', але це дурість, я знаю!

Вирішив наступного разу бігти до укриття, щоб там не було!