Марина, Донецька область, 24.06.2022

МОЯ ІСТОРІЯ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Автор матеріалу: [...] Марина [...].

Учасник навчання для педагогів у проєкті від Міжнародної історичної організації «Centropa». На фото я з дітьми, які були вимушено переселені та потребували підтримки.

Як змінилось моє життя з 24 лютого?

Моє життя змінилося кардинально. Після 24.03.22 воно поділилося на до та після. Мій найкращій у світі проєкт допомоги дітям у школах буферної зони, в межах котрого я розвивала напрям, залучала молодь до еврейської культурної спадщини як невід’ємної частини локального культурного пласту, вже не міг повноцінно працювати, безпекова ситуація не дозволяла виїзди на локації та 'живу' роботу з бенефіціарами.

Спочатку я не думала виїздити з рідного міста – я облаштовувала підвал у будинку, зробила запаси продуктів, води, стояла в чергах за медикаментами, яких не було, щоб краще підготуватись до перебування в зоні бойових дій. Сумлінно реагувала на повітряні тривоги - завжди з 9 поверху спускалася у підвал, спала в коридорі. Останні дні я вже не могла нормально спати, переїхала у приватний сектор до в батьківського будинку. Чути звуки бойових дій було нестерпно та страшно. Моя фантазія малювала найстрашніші сценарії того, що може трапитися. Емоцій та почуття оголилися. Знаходячись у стані постійного стресу, тривоги, страху я не могла ані працювати, ані повноцінно жити.

Коли по моєму місту [...] у Донецькій області був нанесений авіаудар, який пошкодив залізничний вокзал (там працював мій чоловік і я зрозуміла, що могла його втратити) - ми вирішили, що потрібно виїжджати. На старенькому авто їхали через усю країну. Це була дуже важка поїздка. Ми дісталися до Львівської області та почали адаптуватися.

Вже в умовно безпечному місці я почала працювати над стабілізацією свого психічного стану та відновленням попереднього рівня функціонування, спиралася на внутрішні та зовнішні ресурси. Зараз я працюю над прийняттям ситуації. Ресурсом, який допомагає мені відновлюватися є робота з дітьми, які постраждали від віцйни в Українв. Ця діяльність дозволяє допомагати людям та через роботу з ними допомагати й собі. Окрім того, зі зниженням рівня стресу, після виїзду с зони активних бойових дій мої когнітивні функції, здатність до сприйняття інформації, пам'ять, увага, відновилися. І тільки зараз, коли пройшов певний час я можу почати ділитися своїм досвідом.

Хочу розповісти про те, що допомагає стабілізуватися та інтегрувати травматичні події у свій досвід: психологічні знання, навички самодопомоги у стресових станах, минулий позитивний досвід подолання викликів, копінг стратегії, соціальні зв’язки, рефлексія, прийняття власних почуттів, позитивне мислення та діяльність, яка приносить задоволення та надає сил.

Отже, зараз я ВПО. Працюю на тому фронті, де можу впливати на ситуацію і бути допоміжною, корисно. Але, попри те, дуже хочеться повернення додому, там в мене залишається тато та бабусі, які не хочуть виїздити. Всі близькі та друзі в різних куточках України та світу. Тривожуся за них, але сподіваюся, що все буде добре!

Що з того, що я робила за три місяці з початку вторгнення , стало для мене уроком - як треба робити, і як не треба? Хочу поділитися здобутими знаннями:

Урок 1. Коли страх сильніший за бажання, тоді ми нічого не робимо. Знаходимо виправдання бездіяльності й все. Потрібно підкріплювати та підсилювати своє бажання. Ви ніколи не дізнаєтеся, чи змогли б, якщо навіть не спробуєте.

Урок 2. Світ добрий просто є різні люди, є ті які роблять погані вчинки.

Урок 3. Життя є неоціненний скарб. Ні які кошти, ресурси, блага не можуть коштувати людського життя. Єдине, що не можна виправити – це смерть.

Урок 3. Потрібно розвивати в собі здатність з цікавістю та оптимізмом дивитися в непередбачуване майбутнє, сприймати події не як покарання, а як виклик, досвід.Ключове питання в цьому – «НЕ за що, а ДЛЯ чого?»

Урок 4.У кожного свій шлях. Не має кращого чи гіршого – є різні шляхи. Я унікальний і ланцюжок моїх виборів робить мій шлях. Я є я, а інша людина – є інша людина.

Урок 5: Кожен приймає найкраще рішення, яке було прийнято на той час з усіх можливих. Треба вибрати те, що саме тобі потрібно, навіть якщо це може комусь не сподобатися, але при цьому виборі усвідомлювати наслідки.

Урок 6. Вплинути на рішення іншої людини можна тільки опосередковано. Вибір завжди ца тією людиною Потрібно поважати вибір кожного та приймати його. Це може бути складно.

Урок 7. Життя відбувається тут і зараз. Після травматичних подій потрібно відновлювати здатність контактувати з почуттями та Світом. Слух, смак, зір, дотик, запах, відчуття - найкращі помічники нам в цьому важливому процесі повернення до життя.

Урок 8. Просити допомогу і підтримку не соромно. Баланс між брати та давати – шлях до гармонії. Шлях до розвитку. Шлях до розуміння себе та інших.

Урок 9. Рефлексія та самоусвідомлення – кращі помічники дослідженні своєї особистості, особистостей вашого оточення. Допоміжні інструменти на шляху самоідентифікації, пошуку власного Я, і пошуку екзистенційних смислів.

Урок 10: «Розвиток після травми» – можливий з високою ймовірністю. Його наслідки Вас можуть неймовірно вразити, здивувати та вивести на новий рівень всіх аспектів Вашого життя. Відкритість до нового досвіду – шлях до адаптації, інтеграції та зростання та щастя.

Розуміючи, що українці та українки живуть в новій реальності і мають продовжувати робити все, що можуть для перемоги, я б могла дати 11 порад, основаних на власному досвіді.

1. Так буде не завжди – ситуація без вибору закінчиться.

2. Подумати, до яких трансформацій у Вашому житті привели ці випробування та страждання якими ви зіткнулися.

3. Прожити почуття БЕЗСИЛЛЯ – важливо. За прожиттям безсиллям ховається сила і свобода.

4. Шукати підтримку та ресурс в соціальному оточенні.

5. Турбуватися про фізичний стан – сон, їжу, фізична активність.

6. Виокремлювати у своєму світобаченні ті речі які знаходяться під моїм впливом, контролем, а які ні. Приймати це. На те що я можу впливати –або приймаю, або змінюю.

7. Прийняття помилок не як поразок, а як нового досвіду.

8. Брати на себе відповідальність за вибір та наслідок цього вибору.

9. Відновлювати довіру до світу і людей.

10. Спиратися на самоцінність, унікальність на власний досвід.

11. Піклуватися про себе. Ми можемо віддавати, тільки коли є що. Коли машина без палива – вона стоїть. Потрібно дбати про наявність пального у своєму паливному баці життєвої енергії.

P. S. Я оформлю історії дітей належним чином та обов’язково поділюся з Вами.

ФОТО. Війна у [...] очима іноземних фотографів.

Джерело – Getty Images.

MY STORY OF THE WAR IN UKRAINE

Author: [...] Maryna [...]

A participant of the school for educators as part of the project from International historical organization 'Centropa'. I am pictured here with displaced children who required support.

[images attached]

How did my life change after the 24th of February?

My life changed dramatically. After 24.03.33 it got divided into 'before' and 'after'. My best project in the world – the project of help for the children of the schools in the buffer zone, in the framework of which I was developing a direction, I was introducing the youth to the Jewish cultural heritage as an integral part of the cultural layer, it could not function properly, safety concerns would not allow travelling to locations and 'live' work with the beneficiaries.

At first, I was not thinking to leave my hometown – I arranged the cellar at the house, stocked up on food, water, and was in lines for medications, which were in deficit to be better prepared for being in the military action zone. I faithfully reacted to the air-raid sirens – I would go down to the cellar from the 9th floor every time, I slept in the corridor. In the last few days, I could no longer sleep fine, so I moved to my parents’ house in the private sector. It was unbearable and scary to hear the sounds of military actions. My fantasy was making up the scariest scenarios of what can happen. Emotions and feelings were on the edge. Being in the state of constant stress, anxiety, fear, I could not work or live fully.

When my native town of [...] was attacked from the air which destroyed the railroad station (my husband worked there and I realized that I could have lost him) – we decided that we had to leave. We were driving across the country in our old car. It was a difficult journey. We got to Lviv oblast and started to adapt.

When I was in the relative safety, I started working on stabilizing my mental state and restoration of my previous level of functioning, I was relying on external and internal resources. I am working on accepting the situation at the moment. A resource that is helping me to restore is work with children, which have suffered from war in Ukraine. This activity has allowed to help people and through working with them I am also helping myself. Besides that, With the reduced levels of stress after leaving the zone of active military actions, my cognitive functions are renewed, such as the ability to perceive information, memory, attention. And it is just now when some time has passed, I can start sharing my experience.

I want to tell you about what is helping me to stabilize and integrate traumatic events into my experience: psychological knowledge, skills of self-help under stress, previous positive experience of overcoming challenges., positive thinking and actions which gives me satisfaction and gives strength.

I am an IDP (Internally Displaced Person). I work at the front where I can influence the situation and be helpful, useful. But despite the fact that we want to return home, I have my dad and my grandma, who do not want to leave. All of the relat