Оксана, Хмельницька область, 26.03.2022

Дорогі колеги команди Centropa!

Сердечно дякую за вашу підтримку та турботу у цей важкий для України та кожного українця час.

Вже місяць я живу в Україні, яка захищається від нападу лютого та жорстогоко ворога - росії.

Мене звати Оксана …, я живу в українському місті …, мені 53, моїй єдиній донці - 15 років( перша моя донечка померла на 15 день після народження внаслідок родової травми після важких пологів). Я знаю, що таке втрачати...

У перший день війни 24 лютого 2022 року я придбала квитки до Закарпаття на доступну дату - на 27 лютого, тому що бачила страх в очах моєї доньки. Інстинкт матері та страх за життя дитини спонукав так зробити.Але ми не поїхали з рідного міста. Чому?

Коротко про наше життя напишу нижче.

Ми провели два невимовно складних дні онлайн навчання 24 та 25 лютого. З кожним уроком 25 лютого на урок в zoom заходило все меньше дітей. Діти з батьками покидали Україну.. Зрештою нам оголосили з 28 лютого канікули.

У суботу 26 лютого 2022 р. ми з донькою взяли речі (одяг), продукти та поїхали у штаб Територіальної оборони,щоб віддати допомогу тим, хто її потребував та поряд з десятками … стали до праці.

Ми побачили сотні людей, які цілий день щось везли, несли, працювали. Ми побачили рішучість та віру в очах цих людей. Ми працювали цілий день поряд з цими людьми.

Тут вперше ми почули сигнал тривоги та провели 40 хв.в укритті.

Наступного дня ми з донькою знову взяли продукти та поїхали на пункт збору об'єднання волонтерів міста … «Захист» , де віддали продукти та запропонували свою допомогу.

6 годин поспіль на вулиці ми розрізали стару камуфляжну військову фому на полоски тканини для маскувальних сіток. Було прохолодно, затерпли ноги але ніхто не розходився. Розриваючи тканину на шматки , ми ніби нищили хижого ворога, який напав на нашу українську землю.

Ми знову побачили сотні людей, які цілий день везли, несли продукти для ЗСУ. Ми відчули єдність нації, рішучість стояти до останього, віру в Перемогу України, єдиний порив максимально допомогти Збройним силам України.

Я відчула, що у моєї доньки вже немає такого страху, як у перший день війни.

Близько 17-00 за нами підїхала моя колежанка (вона керівник одного із навчальних закладів нашого міста). Вони з чоловіком та сином(12 років) теж привезли допомогу та стали поряд з нами до праці - розрізати старий камуфляж на полоски для сіток.

На дворі темніло, великих мішків із старою камуфляжною формою, яку потрібно розділити на лоскутм тканини для сіток підвези багато - цілий бус.

Моя колежанка запропонувала забрати частину мішків до її навчального закладу. Так, впродовж декількох днів ми з донькою та багатьма колегами допомагали різати тканину на маскувальні сітки.

Ми живемо з донькою на 10 поверсі. Моя близька колежанка побачила страх в очах моєї доньки під час завивання сирен і запропонувала ночувати у неї в хаті на приватному секторі.

Так ми провели перші ночі війни в сім'ї моєї колежанки.

Коли у доньки минув страх від звуку сирен, ми повернулися ночувати додому.

За цей час чоловіки з нашого будинку обладнали приміщення в нульовому поверсі будинку для того щоб мешканці могли там ховатися під час тривоги. Укриття від бомбування біля нас немає. Цокольне приміщення - це технічне приміщення з електрощитовою та насосною станцією, воно холодне, особливо ми це відчуваємо, коли сидимо там 2-4 години під час тривоги, і ще - це приміщення має лише один вхід. Ми розуміємо, що тут теж дуже небезпечно, якщо станеться завал будинку...

Але ми не можемо залишатися на 10 поверсі під час тривоги. Тут ще небезпечніше.

Ми не поїхали з міста. Ми з донька зрозуміла, що наші руки потрібні тут. Ми повинні по максимуму допомагати: плести маскувальні сітки для Збройних сил України, готувати їжу для переселенців, які тимчасово зупиняються у нашому місті …, приймати переселенців.

Так, ми допомогли жінці 68 років з Краматорська, Донецької обл., яка тимчасово зупинилася у нас, ми дали її прихисток та допомогли її добратись до кордону з Молдовою, бо там її чекали родичі.

Ми приймали сім'ю з маленько дитиною з Києва, які вимушені були тікати від війни та дали прихисток вчительці з Києва, яка вимушена була приїхати до нас із своїм маленьким кошенятком, бо в Києві, у районі де вона живе, стало дуже небезпечно, над її будинком літають бомби та ракети. Моя колега, вчителька англійської живе у нас від 8 березня.

Ми у … відносно у безпеці. Найбільше нас виснажують фізично та морально сигнали тривоги.

9 березня 2022 р. у нашому місті відновили онлайн навчання.

Я проводжу уроки, донька продовжила навчання в 10 класі, а після занять ми з донько та колегою киянкою їдемо плести маскувальні сітки для Збройних сил України. Хочемо робити щодня свій маленький внесок та наближати Перемогу.

Ми не викладаємо фото з локацій де працюємо, з метою безпеки. Деякі фото та відео я завантажила на диск. Ось покликання:

https://drive.google.com/drive/folders/1gZBPG8TTO_Ia6QNjLHqSF7SHTasFeUYH?usp=sharing .

Зараз ми очікуємо, що до нас зможе заїхати наша колега з донькою 13 років, яка вирвалася з містечка Попасна, Луганської області.

Ми віримо у наші Збройні сили!

Ми віримо у перемогу України!

Тому ми залишаємося в Україні, ми хочемо такими маленькими справами наближати нашу Перемогу!

Я довго писала цього листа...

Щодня всім своїм виглядом я намагаюся вселяти своїй донці впевненність у майбутнє. Бувають дні , коли це робити важко фізично, морально та психологічно, бо я жінка та маю емоції...

Остані дні ворог почав використовувати хімічні бомби, на урядових каналах є інструкції як себе вести від час хімічного враження...

Класні керівники мають про це розказати на уроках...

Моя 15 річна донька, як і всі діти в Україні, позбавлена багатьох звичних речей, а головне - мирного неба над Україною.

Моя учениця , учасниця багатьох проєктів Богдана … від початку війни вивчила мову людей з вадами мови та слуху, щоб показати світові, як її та всім дітям, живеться зараз в Україні. Ось телесюжет про Богдану:

https://fb.watch/bZlW6Ei61m/.

Дякуємо команді Centropa

щиро за вашу матеріальну допомогу та моральну підтримку!

Вона дуже цінна та важлива для нас!

Ми бачимо, що з нами Бог та весь світ!

З повагою та вдячністю , Оксана….

Україна, м…..

26 березня 2022 року.