Оксана Львівська область 03.04.22

​​Добрий день, я з України.

Звати мене Оксана, я зі …. Простий вчитель історії у середній школі .

Війна……це страшне слово яке увірвалося в наше життя, але…. треба жити і щось робити, допомагати людям які опинилися у гіршій ситуації ніж я. В нашому місці все спокійно, крім сирен, які нагадують що йде війна.

В школі де я працюю живуть біженці…Майже за всіх гарячих куточків України…. Перші біженці прибули до нас 3.03 це були кияни, з маленькими дітьми яких вивозили батьки подалі від жахіття….

Історії які вони розповідають це страшно слухати, але ти мусиш.. ти сильна бо їм просто немає з ким поділитися. Дехто з них приїжджає в одному одязі без валіз, без речей….в чому були в тому їх забрали волонтери з підвалів, з вулиці……

Допомагаємо з одягом, з виробленням документів, тобто всім чим ми можемо допомогти. Чоловіки, які не можуть воювати по стану здоров’я шукають роботу..у нас вони не затримуюся, бо хороших спеціалістів забирають зразу і надають їм безкоштовне житло. Жінки з дітьми прямують далі, або за кордон, або в районні містечка Західної України де можна жити. Школа це тимчасовий прихисток, більше як тимчасовий пункт.

Чергували спочатку і вдень 12 годин 3 8.00 до 20.00 а потім у ніч з 20.00 до 8.00. Приходила додому і одне…спати, вимучувалися сильно. Тепер я чергую кожний 3 день з 8.00 до 20.00…тяжко…. не фізично а морально. Бо слухаючи їхні історії…ти не можеш плакати, ти мусиш бути сильна щоб розуміти як їм допомогти…. тим людям які зараз у тебе просять поради…..

одна з історій чоловік прибув з Маріуполя…. без нічого тільки з документами за то живий….у нього 7 дітей..будинку вже немає…виїхав з Маріуполя 23.03 попав під обстріл…. до нас попав 30.03. Йому нічого не потрібно …тільки робота і найти свою колишню дружину з 3 дітьми які десь пропали…. він їм поміг виїхати, але їхні шляхи розійшлися…. телефонного зв’язку з ними немає….. все завіса…. Чим йому можна допомогти? Він старається стримувати себе , але ніхто не знає що в нього на серці…..

історія друга..мама, дочка та внучка якій 3 місяці…з Енергодару…без чоловіків, вони залишилися там, захищати свою землю..а їм немає куди їхати, шукають житло щоб пересидіти на Західній України, бо з малою дитиною в школі не зручно…. Хоча є все і візочок і продукти для немовлят, дякуючи волонтерам.

Фотографії людей робити не можу, самі розумієте. У сховища навіть немає часу ходити, бо після чергування є ще робота дома, батьки старенькі яких треба провідувати….А ще є робота яку треба виконувати, проводити уроки…. Ось таке у мене зараз життя..

Л. Оксана…Все буде Україна!

--- 'Good day, I’m from Ukraine.

My name is Oksana, and I'm from…. I'm just a simple history teacher in high school.

War …… is a terrible word that has invaded our lives, but…. you must live and do something to help people in a worse situation than yourself. In our place, everything is quiet, except for the sirens, which remind us of the war.

Refugees live in the school where I work… From almost all the hot (invaded) corners of Ukraine…. The first refugees came to us on March 3rd. They were from Kyiv, with small children whose parents took them away from the horror….

It's scary to listen to the stories they tell, but you have to ... you're strong, and they don't have anyone else to share it with. Some of them arrive without suitcases, without any stuff… wearing the same clothes they were in when the volunteers evacuated them from basements or picked them up on the streets ……

We help with clothes, issuing documents, and everything we can help. Men who can't fight for health reasons are looking for work ... they don't stay with us because good specialists are taken away immediately and provided with free housing. Women with children go further, either abroad or to the district towns of Western Ukraine where you can live. The school is a temporary shelter.

At first, we were on guarding duty during the day (12 hours) from 8 AM to 8 PM and then at night from 8 PM to 8 AM. I would come home and go directly to bed, exhausted. Now I take turns every 3 days from 8 AM to 8 PM…it is hard…. not physically but morally. Because while listening to their stories… you cannot cry, you must be strong to understand how to help them…. to those people who are now asking you for help and advice… .. one of the stories: a man came from Mariupol…. without anything only with documents, ran for life… .he has 7 children. The house did not survive. He left Mariupol on March 23rd and came under fire…. And finally, came to us on 30.03. Now, he needs nothing… just work and find his ex-wife with 3 children who went missing …. he helped them to escape from Mariupol, but their paths diverged…. there is no connection…voila…. How can he be helped? He tries to restrain himself, but no one knows what is inside his soul…

The second story: mother, daughter, and granddaughter who is 3 months old… from Energodar… without husbands, they stayed to protect their land.. and now these three have nowhere to go, looking for housing to remain in Western Ukraine because it is not comfortable with a small child at school …. Although there is a stroller and baby food, thanks to the volunteers.

I can't take photos of people, understandably. There is not even time to go to the shelter because after the shift, and there is still work to be done around the house, and the elderly parents wait for a visit…. And there is still work to be done, I need to hold my lessons, to teach…. That's my life now ..

L. Oksana…Everything will be Ukraine!